Щодо недопущення залучення дітей до найгірших форм дитячої праці
У рамках роз’яснювальної роботи та проведення превентивних заходів для підвищення рівня обізнаності дітей та роботодавців щодо додержання законодавства про працю відносно неповнолітніх та недопущення використання найгірших форм дитячої праці, їх участі у важких роботах та роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, служба у справах дітей Березнегуватської селищної ради інформує.
Антигуманна практика залучення дітей до примусової праці, жебрацтва, сексуального рабства, продажу дітей завжди йшла пліч-о-пліч зі збройними конфліктами та війнами. Саме тому з початком повномасштабного російського вторгнення на територію України ризики дитячої експлуатації значно зросли.
Найважливішим міжнародним нормативно-правовим актом у сфері захисту прав дітей є Конвенція ООН про права дитини (1989), ратифікована Україною у 1991 році.
Конвенція закріплює право дитини на захист від експлуатації, забороняє найгірші форми дитячої праці, наголошує на потребі захисту найбільш вразливих груп дітей, у тому числі дітей – сиріт та біженців, і надає їм особливий захист та допомогу.
В українському законодавстві питання дитячої експлуатації та відповідальності за притягнення дітей до найгірших форм праці закріплено в Кримінальному кодексі України (ст..ст. 149-1501, 3011 -304), Конституції України (ст. 43), Законі України «Про охорону дитинства» (ст. 21) та у Кодексі законів про працю (ст.ст. 188,192).
Законом України «Про охорону дитинства» передбачено захист дитини з боку держави від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження, експлуатації, включаючи сексуальне насильство. Також Законом визначено особливості залучення дітей до праці та наведений перелік найгірших її форм.
Прийняттядитини на роботу допускається з 16 років. Але, згіднозістаттею 188 Кодексу законів про працюУкраїни, як виняток для працевлаштування на роботу можутьприйматитакождітейвікомвід 15 роківлише за згодою одного ізбатьківабо особи, яка йогозамінює.
Дітиприймаються на роботу лишепісляпопередньогомедичногоогляду за наявностіписьмовогомедичноговисновку про відсутністьпротипоказань для участі у трудовійдіяльності та в подальшому до досягнення 21 року щорічнопідлягаютьобов’язковимпрофілактичниммедичнимоглядам.
Відповідно до чинного законодавства до найгірших форм дитячої праці належить:
- усі форми рабства або практика, подібна до рабства, зокрема, продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, а також примусова чи – обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;
- використання, вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи порнографічних вистав;
- використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності;
- робота, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдавати шкоди фізичному або психічному здоров’ю дитини.
Кодекс законів про працю України окреслює вікові обмеження щодо праці неповнолітніх та забороняє залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.
Також неповнолітніх працівників не мають права залучати до:
- роботи в нічний час, у вихідні дні (ст.192 КЗпП);
- надурочних робіт, підіймання і переміщення предметів, маса яких перевищує встановлені граничні норми ваги (Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 22.03.1996 № 59 «Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми»).
Кримінальним кодексом України дитяча праця без дотримання законних вимог визначається як експлуатація, а відповідно є злочином, який карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Окремо у Кримінальному кодексі винесені статті про торгівлю дітьми, втягнення дитини у зайняття проституцією, жебрацтво, створення порнографії та іншої незаконної діяльності.
Відповідно до статті 19 Конвенції ООН про права дитини, кожна держава-учасниця повинна вжити всі необхідні законодавчі, адміністративні, соціальні і просвітницькі заходи щодо захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальне насильство, з боку батьків, законних опікунів чи будь – якої іншої особи. Вона не повинна бути об’єктом торгівлі в будь-якій формі (принцип 9 Декларації прав дитини).
