Освіта без бар’єрів: коли доступність – це не опція, а норма
Важливими орієнтирами у формуванні безбар’єрного суспільства стали Указ Президента «Про забезпечення створення безбар’єрного простору в Україні» та Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року.
У Національній стратегії безбар’єрність визначається як наскрізний принцип державної політики, що охоплює всі сфери життєдіяльності – від архітектурного середовища до цифрових сервісів, від освітніх практик до забезпечення рівноправної участі у суспільному житті.
Відповідно до положень Національній стратегії, кожна особа, незалежно від стану здоров’я чи функціональних можливостей, має гарантоване право на безперешкодний доступ до об’єктів фізичного оточення, отримання інформації у зручний спосіб, спрощений доступ до цифрових та аналогових державних і соціальних послуг, рівні можливості здобуття освіти, повноцінну участь у всіх сферах життя суспільства.
Таким чином, принцип безбар’єрності виступає наскрізним орієнтиром державної політики України та ключовою умовою побудови інклюзивного суспільства.
Одним із ключових завдань Національної стратегії є забезпечення освітньої безбар’єрності, що зумовило розроблення Національної стратегії розвитку інклюзивного навчання до 2029 року. У цьому документі друга стратегічна ціль спрямована на створення умов для отримання кожною особою якісних освітніх послуг відповідно до індивідуальних потреб у комфортному безпечному безбар’єрному та дружньому до всіх учасників освітнього процесу інклюзивному середовищі, де доступність розглядається не як додатковий інструмент чи привілей для окремих груп, а як базова норма для всіх.
Це означає, що інформаційна, цифрова, архітектурна та комунікаційна доступність мають стати фундаментом інклюзивного освітнього простору, який забезпечує рівні можливості для кожного здобувача освіти. Лише за умови інтеграції принципу доступності у структуру й культуру освіти можна говорити про справжню інклюзію. Вона не лише знімає бар’єри, а й відкриває простір для реалізації потенціалу кожної особистості, роблячи освіту дійсно якісною та рівноправною.
Інформаційна безбар’єрність
Забезпечення інклюзивного освітнього середовища - це інформаційна доступність, яка передбачає створення умов для сприйняття та використання навчальної інформації (у різний спосіб – вербальний, тактильний, візуальний) всіма учасниками освітнього процесу, з урахуванням індивідуальних освітніх потреб.
Дослідження та практика інклюзивної освіти свідчать, що ефективна організація інформаційного простору можлива завдяки поєднанню універсального дизайну навчання та спеціальних прийомів адаптації.
Для осіб з порушеннями зору доцільним є використання шрифтів збільшеного розміру, висококонтрастних матеріалів, дублювання текстової інформації у звуковому форматі, застосування рельєфно-крапкових матеріалів (шрифт Брайля) та асистивних технологій, зокрема екранних читачів.
У випадку порушень слуху важливим є дублювання усної інформації друкованим текстом, застосування субтитрів, інфографіки, піктограм, а також використання жестової мови та відеоматеріалів із сурдоперекладом.
Для здобувачів освіти зі специфічними труднощами у навчанні ефективним є подання матеріалу у спрощеній, зрозумілій мові (easy-to-read), структуризація інформації у вигляді коротких абзаців, списків і покрокових інструкцій, а також використання наочних матеріалів – схем, ілюстрацій, використання візуальних розкладів та можливості індивідуального темпу роботи з інформацією.
Водночас універсальним для всіх учасників освітнього процесу є дублювання важливої інформації у різних форматах (усний, письмовий, візуальний), створення навчальних матеріалів на основі принципів універсального дизайну навчання та використання цифрових ресурсів, що відповідають міжнародним стандартам доступності.
Таким чином, застосування комплексу прийомів інформаційної доступності сприяє формуванню безбар’єрного освітнього простору, де кожна особа має змогу отримати якісні освітні послуги відповідно до своїх потреб та можливостей.
